У НОВОМУ РОЗДОЛІ ВІДНОВИЛО РОБОТУ МЕТАЛУРГІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО

           

Цьогорічний квітень для Нового Роздолу став багатим на знакові події… Та жителі міста мабуть і не здогадуються, що окрім офіційно заявлених (відкриття поліційного відділу, відкриття цеху в ODV…) мав місце ще один важливий факт: у промисловій зоні, приналежній до Нового Роздолу, відновило роботу ТзОВ «НВП Розліт», – металургійне підприємство, яке, налаштовані скептично новороздоляни, вже давно записали до списку банкротів. Виявляється, не всіх підприємців цікавить лише миттєве збагачення за рахунок продажу на металобрухт старого обладнання. Є ще люди, які мислять стратегічно. І на ТзОВ «НВП Розліт» такою людиною є його керівник пан Ігор Дрочак з яким ми й зустрілися безпосередньо на підприємстві.

Свого кабінету пан Ігор ще наразі  не має. «Та і часу нема, розсиджуватися у кабінеті, – пояснив, побачивши моє здивування, – бо по при те, що підприємство почало працювати, роботи ще непочатий край.»

А далі він розповів, що після трьохрічного зубожіння (через бездіяльність колишнього керівництва підприємство накопичило величезні борги, дійшло навіть до того, що майно було описане виконавчою службою) практично весь виробничий комплекс прийшов у непридатність.

«І приміщення, і технічне обладнання почало руйнуватися та і просто морально застаріло – бідкався керівник. –  Відтак, до моменту запуску довелося добряче попрацювати, – розпочали капітальні ремонтні роботи у цехах (зробили підмурівку, яка вже розсипалася, перекриття, залили стяжки). Потім взялися за обладнання  і вирішення фінансових проблем. Як результат – на сьогодні ще маємо борг 150 тисяч перед податковою і вже виплачений людям аванс за квітень. Ну, а тепер ось, окрім вирішення успадкованих і поточних проблем , – ще й працюємо. На сьогодні у нас вже налагоджена співпраця із ТзОВ «Мікро Ф», яке є офіційним дилером японського виробника електричної навантажувально – складської техніки компанії Mitsubihi та офіційним дилером італійського виробника складської техніки Pramas, – лиємо для них запчастини.» – оптимістично завершив коротку розповідь про справи підприємства пан Ігор і запросив на екскурсію цехами. І хоча, відверто кажучи, ця ідея мені не дуже сподобалася, бо відразу пригадалося, як ідучи на зустріч, була шокована тими руїнами, які побачила, щойно потрапивши на територію підприємства, – погоджуюся.

Спочатку був ливарний цех, де, за моїми припущеннями, власне й мала б кипіти робота. Але я помилялася. У примішенні панувала цілковита тиша і лише кілька працівників вовтузилися біля величезних механізмів… Пан Ігор усе пояснив. Виявляється техніка працює на електроенергії. А оскільки нічний тариф значно дешевший, то й користуються цією перевагою, – працюють у нічні зміни. Це дає змогу зменшити собівартість продукції, а людям відпочити перед роботою. Адже трудовий колектив металургів доводиться шанувати, бо їх не так вже й багато.

 

 

 

 

 

 

         

«Працюючи над відновленням роботи підприємства, я навіть і не думав, що зіштовхнуся із такою гострою проблемою професійних кадрів. – Ділиться підприємець. – Професія металурга у нашому регіоні, на жаль, не дуже приваблює молодь. От і довелося брати на роботу ветеранів. Хоча і це не вирішило проблему. На вісім вакансій, а це технолог (1 вакансія), зварювальник (1), формувальник (2), сталевар (2), слюсар (2), –  досі шукаємо спеціалістів. Адже металургія – це складне виробництво із складними технологіями, тому, як розумієте, будь-хто тут працювати не буде.»

Наступний цех – механічний. Він вразив найбільше. На величезній площі рівненькими рядами стояли надпотужні верстати, які, здавалося, тільки й чекали, коли їх запустять. У цю хвилю в уяві чомусь навіть промелькнули кадри з якоїсь документальної хроніки часів союзу про роботу у подібному цеху. Зрозуміло, що це викликало закономірне запитання, – як усе це вдалося зберегти? Відомо ж, що для любителів швидкої наживи такі цехи були просто знахідкою у пошуках металобрухту.

Усміхнувшись, пан Ігор казав що, як не дивно, але насамперед завдяки виконавчій службі, яка описала майно, і це не дозволяло колишнім керівникам продати його на металобрухт, бо вони несли відповідальність за його збереження. А також завдяки охороні…

Решта цехів – також у доволі непоганому стані. Щоправда, як зауважив на завершення екскурсії пан керівник, – скрізь треба докласти чимало коштів і праці. Та, на його переконання, воно цього вартує. «На сьогодні, металургійна галузь в Україні         чомусь не є надто популярною. А між тим, потреба у продукції є величезна. Тому, дивлячись у майбутнє, вважаю, що наше підприємство має перспективу». – сказав на завершення Ігор Дрочак.

І мені здається, що із такою наполегливістю та вірою в успіх, – йому усе вдасться.

 

 

 

 

Автор статті/


Related Articles

Напишіть відгук

Звяжітся з нами :  

м. Новий Розділ, вул. Грушевського, 37

+380734349068

mr.belozu@gmail.com

Свідоцтво про державну реєстрацію

№1039/293 від 24.02.2012р.
ЗАСНОВНИК-РЕГІОНАЛЬНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД МЕЦЕНАТ

Категорії