У «БЕЗНАДІЙНОГО» ПІДПРИЄМСТВА Є ПОТЕНЦІАЛ

           

Нещодавно ми інформували наших читачів про підписання меморандуму« Про співпрацю та наміри щодо створення об`єднання з вирішення проблем, пов`язаних з гудронами та іншими промисловими відходами…» між в. о керівника ДГХП «Сірка» Володимиром Тузом та представником Варшавського інституту студій господарських Рафалом Стравою. Відтак, на фоні суцільного негативу, який зазвичай супроводжує будь – яку інформацію про колись гігантське підприємство, ця подія стала малесеньким промінчиком надії на зміну ситуації у ліпшу сторону. Адже якщо гудрони вдасться  забрати з території «Сірки», то ймовірність того, що появляться інвестори, які захочуть розмістити тут якесь нове промислове підприємство, значно зросте. У цьому переконаний і нинішній в.о директора, колишній міський голова Нового Роздолу Володимир Туз. Більше того, пан Володимир вважає, що навіть без інвесторів «Сірка» має шанс відновити деякі ланки виробництва… Про це, та інші моменти життя ДГХП «Сірка» ми й поговорили з його очільником.

– Пане Володимире, виконувати обов`язки директора так званої «старої» «Сірки» Ви почали у грудні.  Вже сьогодні чую від людей дуже позитивні відгуки про Вас, як керівника. Чим Ви так вгодили людям і взагалі, – з якими проблемами  довелося зіштовхнутися на підприємстві насамперед?

– Найбільшою і найболючішою проблемою, з якою довелося зіштовхнутися вже у перші дні роботи – невиплата заробітної плати. У грудні людям, а це понад три десятки працівників ( в основному сторожів та тих, хто задіяний на гірничо – збагачувальному комплексі, зарплата за вересень ще була не виплачена у повному обсязі, а також залишалася заборгованість за 2015 рік…  Але буквально за місяць ці питання вдалося повирішувати, гроші  за 2016 рік були виплачені у повному обсязі. Так що 2017 рік, у плані зарплати, нам вдалося почати без поточних боргів.  А вже у березні почали погашати заборгованість за 2015-ий рік. Та, на жаль, на сьогодні це поки що єдиний позитивний, проте дуже важливий  момент, пов`язаний з фінансами, але який, між тим, дає можливість спокійно рухатися далі в інших напрямках.

– Наприклад…

– Як тут вже згадувалося, у нас є штат працівників на гірничо-збагачувальному комплексі. Вам мабуть цікаво,  – чому він залишається? Річ у тому, що десять років ми мали ліцензію, на видобуток вапнякового щебіню, якою, на жаль, скористалися не у повному обсязі, бо її призупинили  через борги. Це, до речі, дуже цінна сировина яку використовують у металургії і на сьогодні, для прикладу, її навіть закуповують у Польщі. Не сплатили певні кошти за надра, не було вироблено дозвіл Західного-експертного центру, який, власне, й видає дозволи на особливо небезпечні роботи… Тому сьогодні ми кинули усі сили на те, аби погасити заробітну плату, а паралельно розробляли документи на те, щоб нам дали дозвіл. Адже там дуже великі вимоги до техніки безпеки, працівники мають пройти навчальний вишкіл. Також ми проплатили усі борги, які стосувалися плати за надра. Зокрема, Горішненська сільська рада отримала гроші за попередні роки. Сільський голова задоволений, бо це їхній бюджет, і з нетерпінням чекає, коли у нас усе запрацює, а відповідно  будуть нові надходження. Отже, зараз ми вже звернулися у Держгеонадра, скерували їм усі документи і з дня на день чекаємо вердикту про відновлення ліцензії, яка має бути продовжена до 2027 року, відтак, це дасть нам можливість виробляти продукцію, збувати її і заробляти хоча би, як кажуть у народі, для «підтримки штанів».

Щоправда, – проблему решти боргів це не вирішить. Бо не реально, аби два десятки працівників, що будуть задіяні на виробництві, заробили 64 мільйони на пільгові пенсії (саме таку суму боргуємо пенсійному фонду) орієнтовно восьми-десяти тисячам колишніх працівників, які йдуть по першому і другому списку… Тому, напевно, будемо звертатися до Верховної ради…До речі, приблизно у 2000 році «Сірка» вже зверталася, щоб депутати прийняли закон і списали ці боги у зв`язку з тим, що їх неможливо погасити і це призводить до того, що у підприємства накопичуються наступні борги – податок на додану вартість, податок на землю, місцеві податки та збори і т.д. Однак тоді реакції не було і як наслідок – до мільйонних боргів додалися штрафи, пеня і т. д.  І без вирішення проблеми на законодавчому рівні ці борги не реально погасити.

– Скажіть, а гірничо збагачувальний комплекс – єдине, що ще можна відновити?

– Ні. Є ще цех з виробництва мінеральних добрив. Звичайно там також є певні проблеми з приміщенням, які намагаємося вирішити, аби запустити випуск продукції, яка на сьогодні дуже потрібна у фермерських господарствах, у садівництві. Щоправда, час весняно – польових робіт, коли наша продукція мала би попит, вже втрачено. Але якщо до осені вдасться запустити виробництво – то це стане ще одним шансом покращити і фінансовий стан підприємства, і можливість дати робочі місця.

-Пане Володимире, ДГХП «Сірка» величезне підприємство, з величезними проблемами, за вирішення яких Ви, доволі сміливо  взялися, при цьому не маючи жодного досвіду у такій специфічній роботі. Не страшно було іти на цю посаду?

– … Знаєте, після посади голови міста обласного значення – мені вже не страшно нічого. Пригадую перші дні у 2006 році, коли я тільки став міським головою і вникав у суть проблем, яких було хоч відбавляй, особливо у комунальній сфері, – тарифи не приймалися,  були заборгованості із зарплати і перед бюджетом, компослуги нормально не надавалися, не вивозилося сміття, не було чим заправляти техніку, ремонтувати ліфти… В занепаді була й інша сфера – теплокомуненерго. Ми тоді разом з «Енергією – Новий Розділ» розпочали перші спроби стабілізації ситуації із теплопостачанням, водопостачанням, освітленням вулиць. Почали мінятися труби, багато кварталів було перерито.  На початках деякі люди були незадоволені. Але здебільшого старші люди  приходили у міську раду і казали «Ви нам тільки дайте тепло…Ми все згідні оплачувати.»  От настільки плачевною була ситуація. Ми, звісно, старалися, робили усе можливе. Та багато від нас не залежало.

У перший рік було дуже багато поривів. Мені телефонували навіть серед ночі. Пригадую, тоді в «Енергії» працював ще М.Д.Кучабський, він зателефонував мені о першій ночі і повідомив, що на четвертому кварталі прорвало лінію (а на вулиці 20 градусний мороз) відтак, стояло навіть питання про евакуацію людей, бо ж при такому морозі будинок охолоджується моментально. Але, «Енергія» тоді спрацювала дуже оперативно і вже о четвертій ранку мене повідомили, що аварія ліквідована, теплопостачання відновлено. З того часу, тьфу-тьфу, таких серйозних поривів більше не виникало і дай Боже, щоб і надалі не було, а ми зрозуміли, що міняти труби таки необхідно, бо залишати усе як є – собі ж дорожче. З того часу багато що змінилося. 2006 – 2007 рік багато проблем було вирішено, я навіть на роботу йшов із великим задоволенням. Більшість людей напевно цього не помічали, але ті, у кого дах протікав, у кого ліфт не їхав, а це все поремонтували, напевно відчули зміни. До речі, за той період було відремонтовано зо два десятки ліфтів і стільки ж дахів. Пізніше ми взялися за соціальні об`єкти. Багато хто запитував, – чому накриваємо поліклініку, школу, а не наш будинок? Люди не розуміли, що це об`єкти, які потрібні усьому місту. Адже у школах – наші діти, у медичних закладах медики, які не нададуть нам допомогу у приміщеннях, залитих дощем. Але ми накривали. Тоді нам вдалося зробити дахи у 5–ій школі, завершили у 3-ій школі, поліклініці і у 7-му садочку. Це крім тих двадцяти будинків. Також тоді вдалося вирішити проблему з водопостачанням, з освітленням вулиць. Хто сьогодні згадує, що вода до 2006 р. подавалась по годинах – 3 години зранку і 4 години увечері, а вулиці вночі взагалі не були освітлені, а дороги в місті тоді були приблизно в такому ж стані як стали зараз? Але і з цим ми собі порадили.

Та на жаль, така стабільність тривала не довго. У 2008 році вдарила криза, це попри те, що деякі наші політики заявляли про недопущення кризи в Україні, і працювати стало дуже важко. Це такий короткий екскурс в історію, щоб дати відповідь на ваше запитання чи не було страшно іти на цю посаду…

Я так зрозуміла що, виконуючи обов`язки керівника ДГХП «Сірка», Ви не лише почали вникати у поточні проблеми підприємства та поволі вирішувати їх, але й доволі серйозно взялися за стратегічні моменти.  Адже підписано меморандум. Будемо сподіватися, що вдасться вирішити усі бюрократичні моменти і гудрони будуть утилізовані. Що далі? Яким Ви бачите найближче майбутнє для «Сірки»?

– Ну, з проблемою гудронів ще доведеться трохи попрацювати. На сьогодні мусимо ще отримати дозвіл від Міністерства внутрішніх справ ( бо все ж таки. – це їхня власність) на те, що ми можемо щось з цим робити. Воно не повинно тут лежати стільки років. До речі, аби вирішити цю проблему ми звернулися не тільки у Євросоюз, ми шукаємо можливість отримати кошти і з державного бюджету. Адже державне підприємство завезло їх сюди, кинуло напризволяще. Тому держава просто зобов`язана долучитися. Наразі ж є організація, яка має досвід роботи в Україні, вона вже ліквідовувала небезпечні хімічні відходи у Київській області. Відповідно, ми зв`язалися з ними, маємо певні гарантії Кабінету міністрів, Міністерства економіки і вони готові з нами співпрацювати. Але поки що мусимо дочекатися результатів аналізів. Вони взяли проби, – можливо за 16 років гудрони вже мають не той хімічний склад, який можна буде переробляти у той спосіб, який вони собі там в інституті планували, і лише тоді можна буде говорити про якусь конкретику у вигляді рекомендацій. А далі, якщо домовимося і вони отримають фінансування, а Європа на такі речі дає гроші, тому що ми транскордонна область, почнемо розробку документації, а згодом буде профінансовано і саму переробку чи інші способи утилізації.

Щодо інших перспектив, то наш промисловий майданчик я взагалі розцінюю як найкращий для інвестиційних проектів. Щоправда, – не у такому вигляді як він є сьогодні. Річ у тому, що там є багато різних підприємств приватних і не приватних структур, які знаходяться на територіях гірничого відводу. Це ускладнює вирішення певних питань. Адже якби усе було у власності в одних руках, тоді би можна було робити зачистку певної території з підключенням комунікацій, для пропозиції інвесторам під будівництво. Або – з певними спорудами, які їм підходять, або просто чистий майданчик, або  у напрямку розширення території індустріального парку, який ми свого часу розробили, (до речі, нещодавно на сесії Новороздільської міської ради було врешті-решт  прийнято необхідні зміни до  концепції  Новороздільського індустріального парку і, якщо вони вчасно скерують документи у міністерство економіки, наш індустріальний парк отримає статус на державному рівні,) перспектива є.  Можна буде отримати фінансування із Фонду регіонального розвитку, з місцевих бюджетів і всі напрацювання, які були зроблені, а зроблено дуже багато, будуть спрямовані у тому числі і на розширення території, де можна буде розмістити багато виробництв. Від цього виграють усі: і місто, яке матиме наповнення бюджету, і жителі міста, які отримають робочі місця, активізується будівельна галузь. Як не дивно, – та саме вона є показником економічного зростання.

І, нарешті, є у нас  ще одна цікава перспектива,  можливо, не для місцевих… Річ у тому, що підприємство має ще 1400 гектарів територій у Жидачівському районі. Для нас це створює певні проблеми. Доїжджати туди, а це 50 кілометрів в обидва напрямки, приносить зайві витрати. Крім того, –  утримання сторожів, доглядачів гідроспоруд. Але саме там є одне із найбільших озер у Львівській області, площею 400 гектарів, із перспективою стати рекреаційною територією з величезними запасами прісної води, яка на сьогодні, на жаль, стає дефіцитною сировиною в Україні. Тому у стратегічному плані є певні наміри розпочати розробку проекту із залученням інвесторів, державно – приватне партнерство дозволяє це зробити. Богу дякувати, попри озеро ще ніхто нічого не набудував, і це може бути хорошою базою для притягення інвестицій. Звісно, при умові, що туди вдасться зробити нормальний доїзд.

-Підсумовуючи усе вищесказане, на найближчу перспективу, який із проектів Ви бачите повністю реалізованим?

– Відкриття кар`єру з відвалу вапнякового щебеню у Горішньому. Вже буквально з дня на день мають надійти документи на відновлення ліцензії та необхідні дозволи і вже тоді ми шукатимемо партнерів для співпраці. Бо, на сьогоднішній день така склалася ситуація, що окрім одного екскаватора, уся інша техніка на підприємстві була або відібрана за борги, або продана, тож ні бульдозерів, ні грейдерів  не залишилося. Це, звісно, створює додаткові перешкоди. Доведеться підписувати угоди, витрачати певні кошти за оренду техніки. Але ми не опускаємо руки. Це треба робити, бо гроші потрібні для обслуговування гідротехнічних споруд, рекультивації земель і збереження того майна, яке ще залишилося. Тому ми  будемо працювати!

Дякую за таку оптимістичну розмову. Сподіваюся, – усе задумане Вам вдасться зробити. Адже знаю Вас як людину, яка не зупиняється на досягнутому. А оскільки, як мені відомо, сьогодні Ви святкуєте свій день народження, дозвольте від нашої редакції, а також від Ваших друзів і прихильників привітати Вас із цим святом, побажати міцного здоров`я, взаєморозуміння і злагоди у родині, поваги і підтримки від ділових партнерів. Хай усе Вам вдасться!

Розмову вела Галина КОНЧАКІВСЬКА

Навіть не віриться, що колись це було потужне підприємство…

Автор статті/


Related Articles

Напишіть відгук

Звяжіться з нами :  

Свідоцтво про державну реєстрацію

№1039/293 від 24.02.2012р.
ЗАСНОВНИК-РЕГІОНАЛЬНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД МЕЦЕНАТ

Категорії